Цього разу ми пропонуємо нашим читачам постать покутського лікаря Остапа Селянського, вписаного у Світову книгу лікарів, персонального лікаря митрополита Андрея Шептицького та першого в Україні, хто використав переносний рентген-апарат.
Через усе життя О. Селянський проніс велику любов до свого народу, до своєї справи і став для майбутніх поколінь зразком вірності громадського і професійного обов’язку. Сильний духом і щирий серцем, виважений і мудрий, він зміг зреалізувати природні здібності, інтелект і потужну енергетику, закладені карпатською землею, на благо рідного краю.
Лікар лікував не лише медикаментами, але й щирим, добрим словом. Двері їхньої оселі завжди були відчинені не лише для пацієнтів, але й для подорожніх, особливо митців і членів мандрівних театрів. Він дуже любив мистецтво, музику та поезію. Покутяни дуже поважали його за людяність, професійність і складали про нього гуцульські співанки…
Під час бомбардування Дрездена, оперуючи хворого, О. Селянський в 1945 р. загинув разом з операційною бригадою і хворим. Про подвиг українського лікаря, який в основі своєї діяльності ставив найвищу цінність – людське життя, написав польський письменник Анджей Ходацький у книзі «Лікар Селянський», утверджуючи ідею гуманізму та служіння людям і проклавши ще один місток для взаємного розуміння між двома народами. Досліджували життя О. Селянського і працівники нашого університету перший проректор Г. Ерстенюк, доктор медичних наук С. Геник, доктор філософії М. Гуцол…
Зорі не гаснуть… Сімейні традиції Селянських продовжила його донька Лідія (літературний псевдонім – Віра Вовк) – прозаїк, драматург, доктор філософії, лауреат премій ім. І. Франка та «Благовість», лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (2008 р.). Місіонерка українського духу в світі - В. Вовк переклала португальською мовою твори Тараса Шевченка і Лесі Українки, Василя Стефаника і Марка Черемшини, Михайла Коцюбинського і Юрія Яновського, Павла Тичини і Миколи Зерова…