Київ. Майдан Незалежності. З 21 на 22 листопада 2013 р. розпочалася акція протесту українців. Сотні студентів, політиків, журналістів, громадських активістів, медиків вийшли на центральну площу столиці, щоб висловити свою незгоду з рішенням тодішньої влади про припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. На Майдані – епіцентрі Революції витав дух волі. Події розгорталися швидко і драматично — від мирних зібрань на площах до барикад не лише по всьому Хрещатику, а й по всіх містах, палаючих шин, розстрілу на Інститутській... Ціна трьох місяців обстоювання власної гідності та свободи була страшною: понад сто вбитих активістів, десятки зниклих безвісти і більш як тисяча поранених. Майданівці пройшли хрещення – не водою, а свинцем… Сьогодні ці події є історією.
Ірина Попович, випускниця ІФНМУ, лікар-інтерн, автор ідеї та режисер-постановник вистави «Квиток у майбутнє».
Ірина Попович, будучи студенткою ІФНМУ, брала участь в подіях на Майдані. Вона пригадує, як її вразила та атмосфера, яка була там… Люди і медики з’їхались на Майдан з різних куточків України. Студентка шостого курсу Ірина разом зі студентами-медиками поставили виставу «Квиток у майбутнє». В ній вони максимально намагалися відтворити історію Майдану, використовуючи все, що було в них на серці.
Ігор Ільків, начальник медичної служби на вулиці Грушевського, полковник військової медицини.
Медпункти розгорнулися на Майдані одразу в ту ніч, коли «Беркут» вперше розігнав студентів-мітингувальників, - 30 листопада. Наступного дня до Києва приїхали медики з усієї України і організували професійну медичну службу. На волонтерських засадах, протягом трьох місяців, лікарі, медсестри, санітари самовіддано лікували майданівців як від грипу, так і від вогнепальних поранень. Важко було бачити на власні очі, як снайпер, і не один, стріляв збоку по наших повстанцях. Я є представником Червоного Хреста і мав би лікувати їхніх хворих. Але я бачив, як вони стріляли і не шкодували навіть нас, лікарів. Згадую атаку медпункту на Грушевського. Тоді у нас загинув Нігоян і принесли білоруса Жизневського. Ми не встигли прийти до тями після перших смертей (бо лікарі теж люди!), криміналісти не встигли констатувати смерті, як увірвався Беркут. Можливо, вони знали, що там є мертві тіла і хотіли їх забрати. А, можливо, зі злості і ненависті напали на нас. А при другій зачистці вони, не маючи ні совісті, ні честі, повністю атакували медпункт, закидавши його гранатами, газами, і наші лікарі повинні були швидко евакуюватися з хворими.
Медики закладів охорони здоров’я міста Києва рятували майданівців у поліклініках та лікарнях. Волонтери-медики, серед яких як професійні медики, так і студенти, інтерни, надавали першу допомогу безпосередньо на барикадах та у медичних пунктах. Правильні діагнози вчились ставити без рентгенів і аналізів.
Оксана Пронюк, 18-річна медсестра з Івано-Франківська, нагороджена відзнакою «За мужність, патріотизм, громадську активність та самовіддане милосердя, проявлені під час Революції Гідності» (II Конгрес медиків Майдану).
Доводилось не лише промивати рани, нести людей, які отруїлись газом, з переломами, з пораненнями. Найжахливіший випадок за мою практику у хлопця, в якого куля розірвалась у стегні.
Тарас Логгінов, керівник групи швидкого реагування Нацкомітету товариства Червоного Хреста в Україні.
Найскладніше було працювати на Грушевського. Було надзвичайно багато газу, було дуже холодно. У протигазі замерзали клапани. Під нього одягали шапку, на голову – каску. Одне з найбільших вражень – те, що міліція застосувала вогнепальну зброю проти людей. Коли «Беркут» узяв дубинки, народ узяв каски, коли почали труїти газом, народ узяв балончики. Мирний протест демонстрантів закінчився силовим розгоном Євромайдану із застосуванням зброї і водометів. Бійці «Беркуту» застосовували вибухові пакети, били людей кийками, скидали людей на землю з постаменту монументу Незалежності…
Дмитро Буренін, волонтер
Ми надавали допомогу абсолютно всім. Це правило рятувальника і для нас не важливо, кого рятувати. Це може бути будь-яка людина – в погонах чи ні. Мати при собі бинти і гумові рукавички, лужну воду для промивання очей – необхідність кожного майданівця.
Дмитро, волонтер
Постраждалим від вибуху гранат промивали очі. Окуляри, респіратори, пов’язки захищали органи зору та дихання, а каски і шоломи – від черепно-мозкових травм, адже бруківку кидали здалека, тому вона могла влучити у своїх.
Віталій, волонтер
Надавав допомогу постраждалим від вибухів гранат і гумових куль. Людину, облиту водою, заводили в тепле місце і якомога швидше переодягали в сухий одяг. Це основне в таких випадках – можна навіть загорнути в газети.
Для «Медичної допомоги Майдану» медикаменти приносили люди. Ми писали, що потрібно, у Фейсбуці, давали оголошення по радіо, телебаченню.
Ігор Фльорко, команда ангелів Майдану
Прийшов Майдан, з’явилися перші жертви – і я зрозумів, що йдучи на Майдан я перевіряю самого себе і відповідаю на запитання – з ким я є. З тими, хто ризикував і допомагав УПА, чи з тими, хто боявся?
Олеся Жуковська, медсестра, в яку на Майдані вистрілив снайпер
Ми встояли у війні, відірвалися від Росії, визначилися із майбутнім. І це вже багато.
Наталія Ван Доеверен, заступниця адміністратора з медичної частини Шпиталю ім. А. Шептицького
Ми забігли у вестибюль готелю — туди один за одним заносили закривавлені тіла, а у нас навіть не було чим спиняти кровотечу. Нардепи і персонал виривали двері, щоби поранених покласти на тверду основу, різали простирадла. Це був шок. Якимось чином ми зібралися з думками, проводили реанімацію. На інтуїції. Іноді було відчуття, що ми «качали» мертві тіла. Думаю, нам таки вдалося врятувати не одне життя. Померлих же спочатку складували під сходами і це виглядало гнітюче... Однак потім хтось вирішив класти їх навпроти рецепції і накривати білими простирадлами.
Костянтин Василькевич, хірург лікарні швидкої допомоги
Переважна кількість поранених була в голову. Були проникаючі поранення в очі, скальповані рани голови, проникаючі поранення черевної порожнини тощо. Кількість людей з легкими пораненнями взагалі важко пригадати.
Анастасія Макаренко, організатор бібліотеки Майдану
Майдан був місцем сили. Сцена Майдану – голосом. Бібліотека – розумом. Стелажі книжок, преса, шахи та доміно. Вона була простором тепла, спілкування і атрибутом дому. Ми не мали формулярів та карточок читачів. Операційна робота (прийняття книжок від людей та видача учасникам Майдану) – взаємодія з відкритим серцем. Читачі приходили, брали книжку – і клали у вазу папірчик з назвою «чесне слово». А коли приносили, то забирали слово та брали цукерку. Так ми налагоджували облік книжок. До речі, штампиком нашої бібліотеки було таке лого: хлопчина на барикаді з книжкою. Ми усвідомили, як багато ми можемо, коли разом.