Рідною домівкою Леся Українка вважала Колодяжне на Волині, із яким пов'язані спогади дитинства і юності. Разом із сільськими дітками бігала зустрічати череду, купатися в озері, потай від батьків тікала до лісу, сподіваючись зустріти мавку.

Всотувала місцеві легенди й забобони. Сюди, до Колодяжного, поетеса з радістю поверталася із далеких подорожей, та занурювалася в домашні клопоти: разом із рідними збирала в садку ягоди і фрукти, варила варення, шукала нові рецепти заготовок тощо. Леся Українка добре грала на фортепіано, могла годинами сидіти за інструментом. Разом із чоловіком Климентом Квіткою влаштовувала етнографічні експедиції, записуючи кобзарський спів. Для цього використовувала фонограф та воскові валики - таким складним був звукозапис у доцифрову епоху. На одному з таких валиків, які поетеса просила берегти, як зіницю ока, зберігся і голос самої Лесі.

   Інтимна лірика Лесі Українки рясніє квітковими образами та символами, бо поетеса не могла собі уявити кохання без квітів. Червоні квіти граната символізують поцілунки закоханих, урочиста магнолія – це прекрасна наречена, нікотіана – квітка палкого забуття. Троянда – це квітка кохання , горда та чарівна красуня.

Троянда є також символом і символом нездійсненного, але не забутого кохання та  втрати дорогої людини.

  З хворобою  і смертю близького друга Сергія Мержинського в  творчості Лесі Українки з’являється у поезіях безліч квітів. Але це квіти смутку. Вони як недомовлені речі і почуття, недописані листи (“Квіток, квіток, як можна більше квітів”, “Твої листи пахнуть зов’ялими трояндами”, ”Останні квіти”).

     Тоді ж пише Леся Українка і поезію “Калина”. Цей образ взятий поетесою з українського фольклору. У “Словнику символів” калина  - це сумна символіка  вічної розлуки з дорогою людиною. Її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців».

Квіти - це джерело дивної мелодійності та чарівності ,оригінальності,барвистості і розмаїтості віршів  поетеси.

     Часто Леся Українка порівнює свої вірші, думки, ідеї з квітами. Через вірші вона передає всі порухи своєї душі і навіть зміну думок чи настроїв. У поезіях Лесі Українки зустрічається більш як сорок інтерпретацій образу-символу квітки. Вони надали творам оригінальності, барвистості, розмаїтості.

      Ніхто з українських поетів ні до, ні після Лесі Українки не змальовував так багато квітів і не надавав їм такого значення. Кожен її вірш – то окрема квітка в саду поезій.